on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

14.03.2024, 23:17

Кількість ідентифікованих картин, які викрали військові РФ під час втечі з Херсона, зросла до 94 робіт

  Робота художника Михайла Шапошникова "Півонії", ...
14.03.2024, 23:13

"Кава з ароматом перемоги": херсонський театр презентував концертну програму

  Херсонський обласний музично-драматичний театр ім. М. Куліша презентував ...
14.03.2024, 23:06

У Херсоні відбувся концерт для місцевих жителів, військових та волонтерів

  9 березня 2024 року у Херсоні відбувся концерт для місцевих ...

Козаки-запорожці


І


Оце в нас річка Берестова, так по той бік цієї річки Берестової, де тепер Шахівка, Попівка, Петрівка, Миколаївка, так то все було Запорожжя, запорозька земля. Там запорожці бились з татарами, кімликами, різними розбійниками та сволотою, яка тут тягалась. Як їх сила, то вони покладуть усіх до одного, ні одного не випустять. А як несила, то вони зроблять або річку, або ліс, такий ліс, що його ні пройти, ні проїхати. То тоді ті — татарва, то що наткнуться, подивляться, а воно річка або ліс; та й назад. А після як роздивляться, а воно того нема нічого. Отакі були ті запорожці. То був народ розумний. І розумний, і войовничий. Скільки вони побили тих татар та кімликів! Скільки потопили в Берестовій! То був народ не такий, як тепер! Тепер нема таких людей. Куди!


II


То, каже, знаюки, страшенні знаюки були, і великі мисливці. «Отуди,— кажуть, було,— не їдьмо, бо там велика потуга нам буде, а отуди їдьмо, бо там візьмемо». На війні їх ніяке оружжя не бере, окрім срібної кулі, а в погоні так їх і не пізнаєш, чи воно люди, чи воно що друге: оце пробіжать з версту та й переллються у річку, а неприятель дума, що то справжня річка. Потім як пробіжить погоня, вони знов поробляться козаками, а річка так і зостанеться річкою; тоді один сяде на одному березі річки, а другий на другому, познімають з себе чоботи і сидять кашу варять, а третій кине дрюк у річку, на дрюк розкоте повсть, сяде на неї, у кобзу грає, горілку п'є і пливе. Вони на все способні були: могли в річку переливатись, могли так зробити, ідо й річка висохне; тільки дійдеш до неї, а вона й висохне. А як вийдуть на війну, то їх б'ють кулями, а вони собі й байдуже: пазухи порозставляють і збирають туди кулі. «Та ну бий!» — кричить кошовий хлопцеві, а сам і без пістоля і без рушниці стоїть, «Підожди, батьку, наберу куль та тоді і постріляю».


III


— Що ж воно таке за запорожці?
— Вояки великі і великі знахарі; вони з нечистим знались.


IV


— Діду, скільки вам год?
— Сто вісім, серце.
— А що ж ви об запорожцях що-небудь знаєте?
— Знати не знаю, а чути чув, бо я не з цих місць, я захожий.
— Що ж ви чули?


— Чув, що то народ був вихватний, на всякі діла здібний. Інші були такі, що й грамоти не вчились, а читати так добре читали, що і вчений так не прочита. Раз одного запорожця питають: «Як ти навчивсь грамоті?» «А як? Сплю я в хаті, стало мені душно; я пішов під стіжок й лежу, а тут летить пташка, як клюне мене по любові, а кров і побігла, І став я усе знати і книги читати...» А сила яка у них була? Хоч у старого, хоч у малого. Іде раз кошовий, аж дивиться, дитина сім год загляда на дзвіницю.
— Чого ти, мале, заглядаєш на дзвіницю.
— А я туди зніс ломову пушку.


— Ти?
— Я.
— А піди назад знеси!
Воно пішло та й знесло. От які тоді люди були! Тепер хоч десятеро коней запряжи, то не знесуть. А про старих запорожців то вже й казати нічого. Вони оце були як говіють, то піп і приказує їм:
— Панн молодці, котори із вас мають велику силу, то втягайте в себе. А то як дихне, то піп з причастієм упаде. Сила страшенна була!
— Прямо, що страшенна! А як вони воювали?


— А от як. Стануть було отут на Орловій балці, а проти них двадцять полків вийдуть. Так полки самі себе поріжуть, кров тектиме по черево коням, а запорожцям і байдуже: стоять та сміються. Один тільки васюринський козак не сміється: той заряде пістоль губкою та й стріляє... А це все від того, що вони знаючий народ були, на своїй землі їх ніхто не міг узяти. Так вони як куди їхати, то зараз землі під устілки накладуть, у шапки понасипають та й ідуть. «Хто чоботи скине, то й смерть; а хто шапку зніме, тому голову знімуть». Так і йдуть собі. Доїдуть у город який, п'ють, гуляють, музики водять, танцюють, а як світ, посідають на коні та й поїхали. І всі чують, як вони балакають, як і коні у них хропуть, а їх не бачать. Раз були вони у Петербурзі, зайшли у дворець, їм стула подають, а вони посідали на землю та й сидять. Приходе до їх Катеринич. Дивиться, що вони сидять на землі й давай з них сміятись. Потім підняв руку над одним та й цілить його вдарити. «Рубай, рубай,— каже, —коли підняв!» Так де тобі рубати: як підняв руку, так вона і зомкнулась, так і заклякла.

Джерело: Героїчний епос українського народу. Хрестоматія: Навч.посібник/ Упоряд. та приміт. О.М. Таланчук, Ф.С. Кислого; Передм. ОМ. Талачкук. - К: Либідь, 1993. - 432 с.
 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.