on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

14.03.2024, 23:17

Кількість ідентифікованих картин, які викрали військові РФ під час втечі з Херсона, зросла до 94 робіт

  Робота художника Михайла Шапошникова "Півонії", ...
14.03.2024, 23:13

"Кава з ароматом перемоги": херсонський театр презентував концертну програму

  Херсонський обласний музично-драматичний театр ім. М. Куліша презентував ...
14.03.2024, 23:06

У Херсоні відбувся концерт для місцевих жителів, військових та волонтерів

  9 березня 2024 року у Херсоні відбувся концерт для місцевих ...
> Теми > КУЛЬТУРОЛОГІЯ > Козацтво і фольклор > Де взялися запорожці

 Де взялися запорожці


Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з другим. Під'їхав до неї богатир та й каже:
— Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася.
— Ні,— каже,— воювала я та й ще воюватиму.
— А,— каже подорожній,— так ти он яка...
Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він узяв та й забрав його в хустину.


З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попелу та з того й завагітніла. Через рік народивсь у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар* пасти; женуть і діти, й дорослі. Дівчини хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не було ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчини хлопець і каже:


— Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.
Всі з нього сміються — звісно, мале ж воно. А він — на своєму: обирати, та й годі!
— Ну,— кажуть,— як же ми будемо обирати?
— Та так,— каже хлопець,— кожен хай крикне на жаб, що гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той і буде отаманом.
Кричить один, гукає другий і так усі поодинці перекричали - нікого не слухають. От тоді й кажуть хлопцеві:
— Ану ж, гукни на їх ти.
Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!» - так і заніміли жаби... От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.


Лежить раз отаман у курені *, аж по дорозі йде якийсь чоловік, а кругом шиї йому, чи то бог так покарав, а чи поробив який лихий чоловік, - величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де чоловік той іде, а сам гукає на хлопців:
— Ану, заверніть того чоловіка до мене. Пішли, гукають:
— Іди, отаман кличе!
Той не хоче, а йде своєю дорогою. Повернулися хлопці до свого отамана:
— Не хоче,— кажуть.
— Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:
— Грізно звелів отаман, іди до нього.


Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукне на гадюку:
— Ступай,— каже,— в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!
Гадюка впала на землю та й поповзла геть.
— А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе
не мучитиме.
А раз якось-то було — дуже провинився один хлопець перед
усіма скотарями.


— Повісити його на коров'яці *, - каже отаман.
— Та хіба ж коров'як витримає? - питаються в нього.
— Вішайте, та й годі, - відмовляє отаман.
Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він, кажуть,— і всіх нас може перевішати».
А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом - не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.
- Ех, - каже, - хлопці, тепер уже нам із вами вкупі доведеться віку доживати.


Та розіслав по воді повсть *, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих пастухів і стали перші запорожці.
Спочатку їх було всього шістнадцять чоловік, і звали їх чорногорами, а жили вони десь вище порогів, в лісі, а повз той ліс ішов битий шлях.
Дізнався якийсь-то цар, що по тім шляху - великий розбій і послав військо. Через стільки там днів дійшло військо до того лісу і посунуло прямо в пущу. Іде воно та й іде, іде та й іде коли чує, - як затріщить, як залящить...
Глянуло воно - аж на дубах курені, а відтіля виглядають чорногори.


Генерал до них:
— Що ви за люди?
— Чорногори!
— Злазьте із дубів!
— А що ж вам від нас треба?
— Треба, щоб ви здались, от що!
— Знаєте що, люди добрі,— каже воякам кошовий,— ми такі хрещені, як і ви, одбиватися не будемо, а лучче ідіть собі з Богом, відкіля прийшли!


Генерал той як крикне:
— Пали!
Стали вони палить, та не по чорногорах, а самі по собі, і вилягли, як снопи... Явився сам цар і викликає трьох чоловік. Прийшли. Він за пістоль та до їх... Аж воно не те: руки так і одібрало... Смикавсь він, смикавсь та тоді й просить:
— Ой, братці, не пустуйте!
— Добре,— кажуть,— дай же нам вперед бумагу, щоб була нам земля обмежована і щоб хто за межу перескочить — той і наш!
Цар обіцяв. Видав їм бумагу і назначив межу за сто верст вище порогів і за сто верст нижче порогів.


Як стали вони кошем на порогах — народ так і сунув до їх. Тоді уже земля називалась козацькою, а люди — запорожцями. Тепер покоління запорожців, що кинуло Січ за Катерини, живе, кажуть, під турком на Чорних горах, і козаки знову звуться чорногорами.
— Ну, скажіть же, любий дідуню, звідкіля ті запорожці набирались?


— Звідкіля набирались? Відусюди. Той звідтіля приїде, той звідтіля, з десятка до двадцятка, а з двадцятка до тридцятка — та так ціла сила і набиралась. У Січ приймали усякого, тільки ймення переставляли: де хто з-під пана утече, приймуть; де хто од батька та од матері біжить, приймуть; де який жінку покине, приймуть; так, аби до Січі докотив, то й живе там, не виганяють. Зараз йому чуприну заведуть — і готов, зараз і зодягнуть. Оце прийде, бувало, до запорожців чоловік босий, голий, а вони його уберуть, як пана. Та воно й дива нема: у їх сукон тих, одежі, так яких хочеш сортів і скільки завгодно можна було дістати. Отак вони і набирались. А інколи так і дітей хапали по городах: приманюють гостинчиком та й хапають. А вже на Січі воля вільна: не захочеш жити, іди собі хоч зараз. Прийшов якось на Січ городовик, а у запорожців саме піст був, треба до церкви ходити. Став і він ходити, а тоді й каже: «А що, батьку, уже мені обридло ходити!» — «А як обридло, то бери гроші та й йди». Дали йому три пуди мідяків, він і подавсь.


— А кому ж вони дань платили?
— Аж нікому! Вони самі собою жили,— лицарі та й годі.
— І багато ж їх, скажіть, було?
— Точно доказати вам не докажу — Бог їх знає, а так як подумаю собі, то наче тисяч двадцять і було, або й більш. Його сила тяженна була, того запорожця! Кажуть, що їх було сорок - сороків, та це вже тоді, як вони виходили звідціля.
— А з ким же вони воювали, дідуню?
— З ордою татарською. А ще з турком.
 

* Товар — тут, велика рогата худоба.
* Курінь - приземкувата житлова споруда довжиною в кілька десятків метрів,  з двосхилою стріхою і невеличкими віконцями.
* Коров'як - висока трав'яниста рослина з ясно-жовтими квітками.
* Повсть — цупкий матеріал із валяної вовни.

Джерело: Старовинні Українські Легенди - Харків, 2006
 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.