Щедра осінь душі
(нарис про Надію Врищ)
Поетеса, інженер-будівельник.
Короткий життєопис
26.09.1937 - народилася у місті Бериславі Херсонської області в багатодітній родині службовця. 1945-1955 - навчалася в Бериславській середній школі №1, яку закінчила з золотою медаллю. 1961 - закінчила Одеський інженерно-будівельний інститут. За фахом - інженер- будівельник. За розподілом поїхала на будівництво Кущовської компресорної станції газопроводу Краснодарський край - Москва. 1963-1967 - працювала керівником проектно-кошторисної групи в Бериславському виробничому управлінні, що на Херсонщині, а потім - архітектором Берислава. 1967-1976 - працювала виконробом у БМУ-5 Херсонміськбуді; Білозерському ТТМК163 - начальником виробничо-технічного
відділу; в обласному управлінні капітального будівництва - начальником відділу експертиз проектів. Із 1992 року - на пенсії, займається творчістю та громадською роботою. Керівник літературної студії «Біле озеро», що на Херсонщині, яку очолює із 1984 року.
Творчі здобутки
Надія Врищ - авторка шести збірок віршів:
1997 - „Зоряна мить".
2001 - «Сполохи душі».
2005 - «Двоє і війна».
2007 - «Півкроку до істини».
2008 - «Гарна новина».
2009 - «Троянда на асфальті».
Є упорядником та співавтором 10 колективних збірок членів літературної студії „Біле озеро”:
1994- зб. «Біле озеро».
1995- зб. «Чисті джерела».
1998-зб. «Степові голоси».
2000- зб. «На високій ноті».
2001-зб. «Святковий віночок».
2002- зб. «Сонце на рушнику»
2003- зб. «Від серця до серця».
2005- зб. «Пам'яті слово живе».
2007- зб. Правда життя».
2009- зб. «Послухай тишу».
Постійно друкується в районній газеті „Придніпровська зірка”. Має публікації у журналі "Artecultura" (Італія, Мілан 2000 та 2001) (у перекладі на італійську Івана Труша) у добірках творів „Українська поезія в Їталїї” (м. Чернівці, 2001 та 2002 ); у альманахах: «Третє дихання» (Москва, 2004); «Степ»( 2002, 2006, 2010); «Елінг» (2005); «Таврія поетична» (2007).
Навколо Надії Врищ завжди гуртується творча молодь, згодом - члени літературної студії «Біле озеро»: школярі, вчителі, військові, домогосподарки, убілені сивиною і життєвою мудрістю односельці-пенсіонери, небайдужі до рідного слова і народної пісні. Поетеса брала і бере активну участь у культурному і просвітницькому житті в школах району і області. Це життєва потреба неспокійної душі Надії Врищ.
Людська душа Прозріла якось у зимову днину, |
Із кожним віршем, новою збіркою мужніє голос поетеси, чітко вимальовується і оформляється її духовне обличчя, для якої вимогливість до інших і до себе в першу чергу - вище над усе. У кожному її слові не просто переосмислюється доля однієї людини, філософія життя, а весь, сказати б, стиль життя, утверджується найвища цінність-гуманізм. Людина мусить жити не тільки серед людей, але і в людях, у своїх справах. Тематика поезій Надії Врищ різнопланова і розмаїта. Вона однаково вболіває за рідним краєм і державою, в якій не все гаразд; за отчим домом і мовою; за духовністю молоді і власних дітей; за сьогоденням і майбутнім.
Далі так не можна жить Ген крокує в чорнім полі чорний крук |
Стримана, ділова, принципова, може зовні, й дещо сухувата, Надія Врищ, насправді, завжди емоційна, вразлива і душевно відкрита. Оті пісні, перекази, легенди з «Кобзаря» і життя, які вона часто чула в селі та пам'ятає з дитинства, підіймають із глибин душі давні зворушливі враження, і донині спонукають до «сповіді» на чистому аркуші паперу. У своїх віршах вона завжди прагне до безпосередності й простоти, яка сприймається слухачами зацікавлено, уважно, шанобливо.
Україні Україно- дім наш безталанний, |
Самобутній талант виводить поетесу на тверду дорогу праці й відкриттів із її невичерпною любов'ю до слова і життя. Для поезій Надії Врищ характерний тонкий ліризм, болюче сприйняття негараздів сьогодення, любов до батька-матері, народних традицій і моралі, людей праці, отчого дому, природи рідного краю. її вірші образні, чіткі за формою і змістом, зрозумілі широкому читацькому загалу, бо пропущені вони через власне серце, через власний світогляд. Авторка піднімається над труднощами в житті, прагне виповісти у віршах все, що на серце лягає. Витоки її поезій - то від життєвої мудрості наших пращурів-батьків, із фольклору, із вічної книги - Біблії. Кожен вірш, строфа розширює кругозір читача, і той сприймає почуття, думку автора, образ, ідею, мотив.
Наш дім - Земля Наш дім - Земля. Велика і маленька, |
Поетеса возвеличує вічні людські цінності, чесноти: любов, віру, надію, доброту, порядність... Вона думає про сьогодення і завтрішнє майбутнє, про тих , хто прийде на зміну старшому поколінню і буде будувати власне життя і державу...
Порожня хата Будували її для дітей, |
У віршах Надії Врищ є простір і повітря, як і широка та щедра натура авторки, яка перебуває у постійному русі, у творенні добра. Колись вона написала такі рядки:
Хай слабкий струмочок моїх щирих віршів
У житті буремному поміж людей грішних
Не дійде до річки мудрості,
По дорозі загубиться, та когось напоїть.
Вдумаймося в ці слова поетеси. Вона свідомо називає свої вірші слабенькими струмочками у плині бурхливого розвою поезії; вона не претендує на високе звання, але жити без поезії не може, бо долучилася до Слова, до його дивовижних чарів ще школяркою і таке почуття несе донині. Часто натрапляєш у її творчому доробку на неочікувані і меткі спостереження, легку самоіронію і ліризм почуттів. її світ особливий, як у справжнього поета. І цей світ - її твори. Знайомтеся з ними - вони відкриті для кожного.
Ми - люди на землі Ми - люди на Землі , а не вандали, |
Надія Врищ у своїх віршах прагне безпосередності і простоти. Вона промовець селянського типу, той бесідник, якого слухають, розуміють і з нетерпінням чекають рідну районну газету «Придніпровська зірка» чи щомісячну підбірку поезій краян, а найперше-її твори. Вона знає їхнє життя в подробицях, їхні запити і спосіб мислення. В цьому, переконана,- джерела її поезії та поетики, близької до фольклору, до народу.
Мама паски пече... Мама паски пече з чудо-тіста, |
Усі поезії Надії Врищ відбивають характер її світовідчуття, акцентовану на найголовнішому; духовна піднесеність виливається в карбованих монологах-роздумах, медитаціях, відгранених хоку, пейзажній, інтимній та громадянській ліриці, в посвятах.
* * * Я б так хотіла чути музику життя, * * * Я спізнилась на свято кохання * * * Невчасно, в листопаді яблуня цвіте, |
У поезіях Н. Врищ є вдалі знахідки: майстерно використані художні засоби (метафори, порівняння, інверсія), які передають енергію мислі і почуттів поетеси, збуджують думку читача, сприяють співпереживанню, відтворенню в пам'яті аналогічних почуттів. Це вірші «Заповіт», «Солдатські вдови», «Порожня хата», «Жнива», «Несучасне кохання» «Дзеркалу», «Зрада» «Зерна надії», «На лічильнику часу», «Віра.Надія. Любов», «Мій дім», «Ранкова молитва» та інші.
У передмові до книжки «Троянда на асфальті» Микола Братан писав: «Тож: як мудрості доходиш, хочеться і жить і жить». Ці щемливі Тичининські слова згадуєш, читаючи нову книжку лірики Надії Врищ. Перу її належить не одна збірка віршів, адресованих як дорослим, так і юним читачам. Але ця вирізняється і широкою тематикою, і глибокою сердечністю. Про останню яскраво свідчить вірш «Приїздіть на Різдво до батьків». Скільки писано вже на цю тему, але так - чи не вперше:
Приїздіть на Різдво до батьків,
До хрещених і рідних по крові.
Приїздіть до бабусь і дідів, їм зізнайтесь у щирій любові...
Кожна мати - то жінка свята,
Що дарує життя тобі грішне.
Королева і селянка проста -
Всіх єднає цеп подвиг правічний...
З висоти життєвого досвіду поетеса вправі кинути клич «Роби добро!» (однойменний вірш). Над цією проблемою змушують замислитися і «Монастир в горах», і «Осінній лист», і вірш «Троянда на асфальті», який дав назву збірці:
Лежить на асфальті, як совісті докір,
Троянда покинута, ніби непотріб.
Зів'яли в знемозі її пелюстки,
Краса не спасла від лихої руки...
Збірка, як і попередні, демонструє уміння авторки «справлятися з темою», як писав колись В. Маяковський, примітне володіння секретами версифікації, але вона ніде не збивається на гладкопис...»