on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Персоналії > Література > Щерба Таїсія Миколаївна > Щедра осінь душі (нарис про Надію Врищ)

 

Щедра осінь душі
(нарис про Надію Врищ)

Поетеса, інженер-будівельник.
 

Короткий життєопис

26.09.1937 - народилася у місті Бериславі Херсонської області в багатодітній родині службовця. 1945-1955 - навчалася в Бериславській середній школі №1, яку закінчила з золотою медаллю. 1961 - закінчила Одеський інженерно-будівельний інститут. За фахом - інженер- будівельник. За розподілом поїхала на будівництво Кущовської компресорної станції газопроводу Краснодарський край - Москва. 1963-1967 - працювала керівником проектно-кошторисної групи в Бериславському виробничому управлінні, що на Херсонщині, а потім - архітектором Берислава. 1967-1976 - працювала виконробом у БМУ-5 Херсонміськбуді; Білозерському ТТМК163 - начальником виробничо-технічного
відділу; в обласному управлінні капітального будівництва - начальником відділу експертиз проектів. Із 1992 року - на пенсії, займається творчістю та громадською роботою. Керівник літературної студії «Біле озеро», що на Херсонщині, яку очолює із 1984 року.

Творчі здобутки

Надія Врищ - авторка шести збірок віршів:
1997 - „Зоряна мить".
2001 - «Сполохи душі».
2005 - «Двоє і війна».
2007 - «Півкроку до істини».
2008 - «Гарна новина».
2009 - «Троянда на асфальті».
Є упорядником та співавтором 10 колективних збірок членів літературної студії „Біле озеро”:
1994- зб. «Біле озеро».
1995- зб. «Чисті джерела».
1998-зб. «Степові голоси».
2000- зб. «На високій ноті».
2001-зб. «Святковий віночок».
2002- зб. «Сонце на рушнику»
2003- зб. «Від серця до серця».
2005- зб. «Пам'яті слово живе».
2007- зб. Правда життя».
2009- зб. «Послухай тишу».

Постійно друкується в районній газеті „Придніпровська зірка”. Має публікації у журналі "Artecultura" (Італія, Мілан 2000 та 2001) (у перекладі на італійську Івана Труша) у добірках творів „Українська поезія в Їталїї” (м. Чернівці, 2001 та 2002 ); у альманахах: «Третє дихання» (Москва, 2004); «Степ»( 2002, 2006, 2010); «Елінг» (2005); «Таврія поетична» (2007).

Навколо Надії Врищ завжди гуртується творча молодь, згодом - члени літературної студії «Біле озеро»: школярі, вчителі, військові, домогосподарки, убілені сивиною і життєвою мудрістю односельці-пенсіонери, небайдужі до рідного слова і народної пісні. Поетеса брала і бере активну участь у культурному і просвітницькому житті в школах району і області. Це життєва потреба неспокійної душі Надії Врищ.

Людська душа

Прозріла якось у зимову днину,
Збагнула істину в кінці життя,
Що є таки жива душа в людини,
Є, і при цьому в коленого своя.
Зустрінеш інколи - широка, наче море,
І світла, як ясний початок дня.
Є темна, наче ніч в осінню пору,
І каламутна, як вода брудна.
Буває жалюгідна та безсила,
Мабуть, - то не душа, а «душеня»,
Не здатна зовсім до якогось діла,
Слабкіша за нещасне кошеня.
Буває ж і продажна, що за гривню
І маму, й батька рідного продасть,
За правду ніби виступає гнівно,
Одержати ж по правді з неї - зась.
А ця - м 'якенька, як подушка,
Улеслива та лагідна така, її частенько називають «душка»,
Вона ж вважає дурнем бідака.
Страшна душа подвійна, наче Янус дволикий.
Цю непросто розгадать.
Якщо не розпізнать її, погану,
То можеш потім сильно постраждать.
Та цур їм, - накінець сказати мушу,
-Від заздрощів нещасним, підлим, злим:
Велике свято для душі - зустріти душу
Глибоку, чисту і прекрасну тим.

Із кожним віршем, новою збіркою мужніє голос поетеси, чітко вимальовується і оформляється її духовне обличчя, для якої вимогливість до інших і до себе в першу чергу - вище над усе. У кожному її слові не просто переосмислюється доля однієї людини, філософія життя, а весь, сказати б, стиль життя, утверджується найвища цінність-гуманізм. Людина мусить жити не тільки серед людей, але і в людях, у своїх справах. Тематика поезій Надії Врищ різнопланова і розмаїта. Вона однаково вболіває за рідним краєм і державою, в якій не все гаразд; за отчим домом і мовою; за духовністю молоді і власних дітей; за сьогоденням і майбутнім.

Далі так не можна жить

Ген крокує в чорнім полі чорний крук
Видно із-за поріділих лісосмуг:
Бур'яни та головаті курайці,
А торік тут колосились пшинеці.
Чи над полем пронеслась лиха війна?
Може, знищила господарів вона?
Ні, господарі живі, хвала богам,
Тільки зайняті вони не тим, не там.
Перші - грошики понюхали легкі,
Ті в політику метнулися прудкі,
Ну а треті - все гірку горілку п'ють.
А всі разом і не мелють й не кують...
І зерна не сіють в землю навесні...
Що ж ви будете збирати восени?
Занепало, на ніщо звелось село,
Ще такого в Україні не було.
Хто в тім винний, не мені, мабуть, судить,
Тільки знаю: далі так не можна жить.

Стримана, ділова, принципова, може зовні, й дещо сухувата, Надія Врищ, насправді, завжди емоційна, вразлива і душевно відкрита. Оті пісні, перекази, легенди з «Кобзаря» і життя, які вона часто чула в селі та пам'ятає з дитинства, підіймають із глибин душі давні зворушливі враження, і донині спонукають до «сповіді» на чистому аркуші паперу. У своїх віршах вона завжди прагне до безпосередності й простоти, яка сприймається слухачами зацікавлено, уважно, шанобливо.

Україні

Україно- дім наш безталанний,
Скільки й світу - весь в твоїм вікні.
Шепочу молитву покаянну,
Щастя-доленьки прошу тобі.
Боже, дай нам мудрості і сили,
Вижити і чудо сотворить,
Щоб надії наші возродились.
Щоб народ твій став по-людськи жить.
Хто ж нам підмете у нашій хаті,
Хто на вікнах витре порохи?
Люди! Нам же тут хазяйнувати
І дітей ростити залюбки.
І любити землю нашу милу
В золоті хлібів, в цвіту садів,
І в морози, і в осінню днину
Боронить її до скону днів.
Та куди від неї нам подітись?
До якої прагнуть далини?
Бо ж солодкі на землі родимій
І вода, і дим, і полини.

Самобутній талант виводить поетесу на тверду дорогу праці й відкриттів із її невичерпною любов'ю до слова і життя. Для поезій Надії Врищ характерний тонкий ліризм, болюче сприйняття негараздів сьогодення, любов до батька-матері, народних традицій і моралі, людей праці, отчого дому, природи рідного краю. її вірші образні, чіткі за формою і змістом, зрозумілі широкому читацькому загалу, бо пропущені вони через власне серце, через власний світогляд. Авторка піднімається над труднощами в житті, прагне виповісти у віршах все, що на серце лягає. Витоки її поезій - то від життєвої мудрості наших пращурів-батьків, із фольклору, із вічної книги - Біблії. Кожен вірш, строфа розширює кругозір читача, і той сприймає почуття, думку автора, образ, ідею, мотив.

Наш дім - Земля

Наш дім - Земля. Велика і маленька,
Надійна і беззахисна відразу.
В блакитнім ореолі атмосфери
З зірками водить хороводи часу.
З молодшим братом завжди нерозлучна,
Йому всміхається, веде за руку...
Життя людське леліє, зберігає,
Нам всі гріхи по-доброму прощає.
Чи є іще такі, чи ти єдина
В безмежнім космосі колиска для людини?
Де океани колихають парплелі,
И пливуть мередіани часом плинним.
Прекрасна ти, до щему серця мила:
Пшеничні вечори, рожеві ранки,
Сади й поля, води живої сила,
Прозорі, льодові полярні шапки.
Слова найкращі, що є в рідній мові -
Тобі б я радо, Земле, присвятила.
Але тобі вони не зрозумілі...
Тебе б на майбуття щоб зберегли ми.

Поетеса возвеличує вічні людські цінності, чесноти: любов, віру, надію, доброту, порядність... Вона думає про сьогодення і завтрішнє майбутнє, про тих , хто прийде на зміну старшому поколінню і буде будувати власне життя і державу...

Порожня хата

Будували її для дітей,
Але в місті вони прижилися.
Тож ніхто не відкрив ще дверей,
Лиш, живуть горобці у стрісі.
Вже від часу посивів дах,
Потьм'яніли шибки, як очі,
Сум вселенський у тих очах,
Стіни в зморшках, бо дощ їх моче.
Не лунав ще в тій хаті сміх,
Не топилася тепла грубка,
Не відчула підлога ніг,
І ніхто у вікно не стукав.
А могла б вона бути сім'ї
Рідним домом, що дарить втіху,
Тим, де сняться щасливі сни, -
Де б не був, щоб сюди приїхав.
І стоїть, наче дівка стара,
Що свою не зустріла долю.
А вона б комусь щастя дала,
І зігріла б своєю любов'ю.

У віршах Надії Врищ є простір і повітря, як і широка та щедра натура авторки, яка перебуває у постійному русі, у творенні добра. Колись вона написала такі рядки:

Хай слабкий струмочок моїх щирих віршів
У житті буремному поміж людей грішних
Не дійде до річки мудрості,
По дорозі загубиться, та когось напоїть.

Вдумаймося в ці слова поетеси. Вона свідомо називає свої вірші слабенькими струмочками у плині бурхливого розвою поезії; вона не претендує на високе звання, але жити без поезії не може, бо долучилася до Слова, до його дивовижних чарів ще школяркою і таке почуття несе донині. Часто натрапляєш у її творчому доробку на неочікувані і меткі спостереження, легку самоіронію і ліризм почуттів. її світ особливий, як у справжнього поета. І цей світ - її твори. Знайомтеся з ними - вони відкриті для кожного.

Ми - люди на землі

Ми - люди на Землі , а не вандали,
У коленого свій шлях і всяк про теє зна:
Стрічається біда, і щастя , і кохання -
Радіємо до сліз і плачемо щодня.
Працюєм тяжко, хоч невдячна праця
За неї плата-то «шматочок» щастя
І жалюгідні копійки, і осуд строгий:
Невдахо! Ти чого досяг в житті? - Нічого!
Земне життя людське...В нім щастя є і лихо.
А якби все було і радісно і тихо,-
То не земне життя було б, а рай на небі,
Та нам туди допоки ще не треба.

Надія Врищ у своїх віршах прагне безпосередності і простоти. Вона промовець селянського типу, той бесідник, якого слухають, розуміють і з нетерпінням чекають рідну районну газету «Придніпровська зірка» чи щомісячну підбірку поезій краян, а найперше-її твори. Вона знає їхнє життя в подробицях, їхні запити і спосіб мислення. В цьому, переконана,- джерела її поезії та поетики, близької до фольклору, до народу.

Мама паски пече...

Мама паски пече з чудо-тіста,
Цілу ніч суєта, хвилювання,
Щоб опара не перекисла,
І щоб тісто „ підбити " до рання.
Щоб його замісити до сходу,
Щоби з сонечком разом зростало.
Всім знаходила мама роботу,
Лиш найменшим ще солодко спалось.
Тато дрова до печі приносить,
Продивляючись колене поліно.
Щоб було їх в печі завжди досить,
Щоб не тліло, а. добре горіло.
Ну а потім ходили круг печі,
Від якої так пахло чарівно.
Тато гладив матусині плечі:
Не хвилюйся, все буде відмінно.
Згодом з печі виймалося диво
Ароматне, пухке і гаряче.
Паски голови вдячно схилили:
Коло них клопотались добряче
Далі свято. Таке лиш єдине.
Таїна великодньої ночі...
З воскресінням Господнього сина!
Тобі слава, наш Господи Отче!

Усі поезії Надії Врищ відбивають характер її світовідчуття, акцентовану на найголовнішому; духовна піднесеність виливається в карбованих монологах-роздумах, медитаціях, відгранених хоку, пейзажній, інтимній та громадянській ліриці, в посвятах.

* * *

Я б так хотіла чути музику життя,
Коли бруньки свої відкриють личка,
Коли з землі з 'являється травичка,
А над усім метелик проліта.
Напевне, то краси незвіданої звуки,
Небесна музика , її б почути.
Величні та врочисті звуки чарівні...
Не вірю, що родилася для муки. Не вірю, ні!
Я хочу чути музику життя почути.

* * *

Я спізнилась на свято кохання
Грать музики стомились від рання.
Феєрверки вже не шаленіють,
Лиш ракетні огарки диміють
На газоні, зґвалтованім людом.
Чобітьми, що заліплені брудом,
Я прийшла на похмілля кохання,
Що скінчилось розчаруванням.
Коли скинули очі облуду:
Де ж ті чари? Невже їх не буде?
Де цнота? Неземна загадковість?.
Я спішила на свято кохання,
А поспіла на тризну натомість.

* * *

Невчасно, в листопаді яблуня цвіте,
Слабеньким, але ніжним білим цвітом,
Що змусило тебе не в час життю радіти?
Невже в дерев усе, як у людей.
Буває п жінка запізніло покохає,
І відчайдушним цвітом розцвіте.
Здивує всіх, щаслива, хоч і знає:
Гірко-солодким буде щастя те.
Невчасно, в листопаді яблуня цвіте...

У поезіях Н. Врищ є вдалі знахідки: майстерно використані художні засоби (метафори, порівняння, інверсія), які передають енергію мислі і почуттів поетеси, збуджують думку читача, сприяють співпереживанню, відтворенню в пам'яті аналогічних почуттів. Це вірші «Заповіт», «Солдатські вдови», «Порожня хата», «Жнива», «Несучасне кохання» «Дзеркалу», «Зрада» «Зерна надії», «На лічильнику часу», «Віра.Надія. Любов», «Мій дім», «Ранкова молитва» та інші.

У передмові до книжки «Троянда на асфальті» Микола Братан писав: «Тож: як мудрості доходиш, хочеться і жить і жить». Ці щемливі Тичининські слова згадуєш, читаючи нову книжку лірики Надії Врищ. Перу її належить не одна збірка віршів, адресованих як дорослим, так і юним читачам. Але ця вирізняється і широкою тематикою, і глибокою сердечністю. Про останню яскраво свідчить вірш «Приїздіть на Різдво до батьків». Скільки писано вже на цю тему, але так - чи не вперше:

Приїздіть на Різдво до батьків,
До хрещених і рідних по крові.
Приїздіть до бабусь і дідів, їм зізнайтесь у щирій любові...
Кожна мати - то жінка свята,
Що дарує життя тобі грішне.
Королева і селянка проста -
Всіх єднає цеп подвиг правічний...

З висоти життєвого досвіду поетеса вправі кинути клич «Роби добро!» (однойменний вірш). Над цією проблемою змушують замислитися і «Монастир в горах», і «Осінній лист», і вірш «Троянда на асфальті», який дав назву збірці:

Лежить на асфальті, як совісті докір,
Троянда покинута, ніби непотріб.
Зів'яли в знемозі її пелюстки,
Краса не спасла від лихої руки...

Збірка, як і попередні, демонструє уміння авторки «справлятися з темою», як писав колись В. Маяковський, примітне володіння секретами версифікації, але вона ніде не збивається на гладкопис...»

 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.